Комунальний заклад "Новомиколаївська гімназія Кропивницької міської ради"

 





Сторінка психолога

 

Ми раді вітати Вас на сайті школи і пропонуємо познайомитись з матеріалами розміщеними на цій сторінці.

практичний психолог: Дюрова Олена Миколаївна                                      соціальний  педагог: Лубенець  Людмила Вячеславівна.

 

 

 

 

  Сподіваємось, що наше з Вами спілкування буде продуктивним та корисним! Будемо раді, якщо Ви не лише цікавитиметесь інформацією розміщеною на цій сторінці, але й задаватимете питання які Вас турбують.

 

 

ПРОБЛЕМА НАСИЛЬСТВА У  НАШОМУ  СУСПІЛЬСТВІ 

 

 

Не так давно, а саме, перед зимовими канікулами ми запитали дітей про те, як часто вони зазнають насильства у шкільному колективі та сім’ї.

В анонімному опитуванні брали участь учні 5-11 класів. Всього 139 респондентів

 

За результатами анкетування було визначено, що 40 %учнів хоча  б раз потерпали від проявів насильства у школі,з них 17% - дівчат. Серед видів жорстокого поводження учні називають: штовхання,бійки, знущання, словесні образи, переслідування, залякування, прізвиська, погрози розправи;  намагалися себе захистити 79 учнів. Способи, якими учні переважно захищаються від проявів насильства:  вчиняють так само, погрожують розправою когось сильнішого, намагаються втекти від кривдника, переконують у неправильності такого вчинку, терплять знущання.

Спостерігали прояви насильства чи жорстокості в сім'ї – 21% учні,з них15 % - дівчата. В основному, опитувані вказують, що насильство в сім'ї проявлялось по відношенню до них.  Почуття, які відчувають діти, які спостерігають насильство: страх, жах – 40 %, незахищеність – 32% ,ненависть, злобу – 28% ,подавленість, провину - 14% , сором - 5% опитаних.

 

 

Що ми зазвичай розуміємо під насильством?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

{C}·         Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

{C}·         Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

{C}·         Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

{C}·         Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

{C}·         Ламання та знищення особистих речей;

{C}·         Використання брутальних слів, лайка;

{C}·         Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

{C}·         Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

{C}·         Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

{C}·         Звинувачування у всіх проблемах;

{C}·         Крити кування думок, почуттів, дій;

{C}·         Поводження із ним/нею як із прислугою;

{C}·         Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

{C}·         Нехтування дитиною;

{C}·         Нехтування обов’язків стосовно дитини;

{C}·         Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

{C}·         Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

{C}·         Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

{C}·         Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

{C}·         Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

{C}·         Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

{C}·         Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

{C}·         Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

{C}v  {C}Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

{C}v  {C}Діти відчувають сум.

{C}v  {C}Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

{C}v  {C}Реагувати надто агресивно;

{C}v  {C}Не визнавати авторитетів;

{C}v  {C}Бути пасивними чи пригніченими;

{C}v  {C}Мати вигляд заляканих;

{C}v  {C}Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

{C}1.      Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

{C}2.      Негативні форми поведінки в суспільстві найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

{C}3.      Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

{C}4.      Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

{C}·         Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

{C}·         Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

{C}1.      Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

{C}2.      Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

{C}3.      Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

{C}4.      Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

 

 

 

 

 

ВАЖЛИВО ЗАВЖДИ І ДЛЯ ВСІХ

 

Білль про права людини

 

Кожна людина мас право:

 

Деколи ставити себе на перше місце.

Прохати про допомогу та емоційну підтримку.

Протестувати проти несправедливого ставлення та критики.

Висловлювати особисту думку і переконання.

Припускатися помилок, доки не знайде правильний шлях.

Надавати людям можливість самим розв'язувати проблеми.

Говорити: «Дякую, ні», «Вибачте, пі».

Не звертати уваги на поради оточуючих і діяти згідно зі своїми переконаннями.

Залишатися наодинці, навіть коли решта бажає її присут­ності.

Па свої особисті почуття.

Змінювати свої рішення або обирати спосіб дії.

Домагатися зміни домовленості, яка її не влаштовує.

 

Людина не зобов'язана:

 

Бути бездоганною на 100 % .

Йти за натовпом.

Любити людей, що заподіяли їй шкоду.

Робити приємне неприємним їй людям.

Вибачатися за те, що вона була сама собою.

Почуватися винною за своє бажання.

Змиритися з неприємною ситуацією.

Приносити в жертву свій внутрішній світ заради будь-кого.

Зберігати стосунки, що стали обтяжливими.

Працювати більше, ніж їй дозволяє час.

Робити щось, коли вона насправді не в змозі це зробити.

Виконувати нерозумні вимоги.

Віддавати те, чого насправді не хочеться віддавати.

Нести на собі тягар чиєїсь неправильної поведінки.

Відмовлятись від свого «Я» заради когось.

 

Звертаючи увагу на свої права, пам'ятайте: вони є і в решти людей. Навчайтеся поважати особисті права інших!

 

«ДЕКЛАРАЦІЯ МОЄЇ САМОЦІННОСТІ»                                                                                                          Станьте, режисером свого життя, замість того щоб бути актором.                                                                    Ф. Ейр, психотерапевт

Я — це Я.

 

В усьому світі немає такої самої людини, як я.

 

Мені належить все, що є в мені:

   моя свідомість, мої думки і плани;

   мої очі, всі образи, які вони можуть бачити;

   мої почуття, якими б вони не були,— тривога, насолода, напруження, любов, роздратованість, радість;

   мій рот і всі слова, які він може вимовляти;

   мій голос;

   всі мої дії, звернені до інших людей і до себе.

 

Мені належать всі мої фантазії, мої мрії, всі мої надії і страхи.

Мені належать всі мої перемоги та успіхи.

 

Я можу полюбити себе й затоваришувати із собою. Я можу зро­бити так, щоб усе в мені співвідносилось з моїми інтересами.

 

Я знаю, що дещо в мені є незрозумілим, проблемним. В мені є те, чого я не знаю. Але оскільки я дружу із собою і люблю себе, я можу обережно й терпляче дізнаватись все більше і більше різно­го про себе.

 

   Я можу бачити, чути, відчувати, думати, говорити, діяти. Я маю все, щоб бути близьким до інших людей, щоб бути продуктивним, вносити суть і порядок у світ речей і людей навколо мене.

 

Я належу собі, а значить, я можу будувати себе.

 

Я — це Я, і Я — це надзвичайно!!!

 

 

Для батьків першокласників, і не тільки….

 

  Шановні мама і тато, вітаємо  -  Ви стали почесними батьками першокласника!

У Вас стільки турбот та переживань, особливо, якщо ви виконуєте цю місію вперше. Ви вчитиметесь разом з дитиною, переживатимете з нею всі радощі та прикрощі шкільного життя.

 Зараз Ви переживаєте період адаптації: іноді сумуєте, іноді плачете, іноді не хочете іти до школи. Ви вчитесь писати дивні палички у зошиті, звикаєте сидіти за партою, не гратися улюбленими іграшками, коли захочеться, слухатись вчителя, спілкуватись та діяти разом з іншими…

  Є діти, які мають природжений талант знаходити спільну мову з ким завгодно, де завгодно, коли завгодно. А є ті, кому це складно. Та спілкуватися краще можна навчити будь-якого малюка, за умови відсутності вад розвитку.

Спілкування має величезне значення для успішної адаптації дитини в колективі .

У сім´ї дитина здобуває неоціненний дар спілкування і батьки можуть допомогти їй навчитися різним прийомам та правилам спілкування.

 

«Секрети спілкування»:

1. Називай друга тільки на ім'я, і він звертати­меться до тебе так само.

2.  Будь уважний до тих, хто тебе оточує, і люди поважатимуть тебе.

3.  Будь ввічливий — і матимеш багато друзів.

4.  Умій уважно слухати іншого, і ти зможеш дізнатися чи­мало нового.

5.  Не перебивай того, хто говорить, почекай, доки він за­кінчить.

Розкажіть про ці правила немовби випадково, у відповідь на якесь запитання про спілкування чи просто у підходящій ситуації. Тоді ефект буде максимальним.

 

Крім того, можна влаш­тувати цікаві ігри для дитини, які непомітно для неї допоможуть відпрацювати основні навички, без яких неможливо обійтись у спілкуванні, познайомлять дитину зі світом емоцій та почуттів, навчать різним способам передачі свого настрою та емоційного стану.

«Різні личка»

Намалюйте на аркуші обличчя з різними виразами: веселе, заплакане, похмуре, хитре, здивоване, перелякане. Визначаємо разом із дитиною, що виражають ці личка, і знайомимо з тим, що вираз обличчя називається «мімікою». Говоримо разом  це слово.

 «Такі різні маски»

Дитині  і собі даємо завдання: виразити за допомогою міміки горе, радість, біль, страх, здивування. А хтось третій визначає, чи вдалося зобразити «маску». Бажано, щоб було хоча б 3 грав­ці (ідеально: мама, тато, дитина).

«Знайомі  жести»

Пояснюємо дитині, що розмовляти можна і за допомогою жестів. Згадуємо по черзі, які жести ми знаємо (як жестом зу­пинити машину, попросити про щось, привітатися, попроща­тися). Виграє той, хто зміг згадати жест останнім. Тільки, будь ласка, не «перемагайте» свою дитину. Найкраще влаштувати гру між кількома малятами, а ви будете суддею (стежте, щоб ніхто не використовував незрозумілих або щойно вигаданих жестів). Якщо ж такої можливості немає, і ви граєте вдвох, наприкінці гри переключіть увагу дитини на щось інше, непомітно змі­ніть тему. У будь-якому випадку не акцентуйте уваги на тому, що перемагаєте. На жаль, не всі малята вміють раціонально реагувати на такі ситуації. Ця порада стосується всіх ігор, у які ви граєте з дитиною.

      «Іноземець»

     Раптом ви потрапили в іншу країну, де не знаєте мови, вас не розуміють. За допомогою міміки й жестів запитайте дорогу в зоопарк, у басейн, на площу, де стоїть пам'ятник, у кінотеатр, у кафе, на пошту, до крамниці тощо.

      «Ці різні слова»

Розкажіть дитині, що за допомогою слів можна приголубити,прогнати, засмутити, зігріти, образити. Завдання: заспокої­ти ляльку Тетянку, яка плаче, подарувати подарунок другові на день народження, пояснити іншому, що тобі не подоба­ється, коли тебе штовхають, і попросити більше цього не ро­бити. Варіантів безліч. Звичайно, ви можете використовувати такі ситуації, з якими дитина має проблеми: як вирішити не­порозуміння без бійки; як пояснити, що ти чогось хочеш без сліз; як купити хліб. Усі ці діалоги програвайте за допомогою слів, міміки, жестів.

     «Опис мого друга»

Двоє малят або дитина з одним із дорослих стають спиною один до одного і по черзі описують зачіску, обличчя, одяг ін­шого; хто виявився точнішим, той виграє.

 «Угадай, чиї дотики»

Дитина заплющує очі, а хтось із присутніх торкається до її рук. Малюк відгадує, хто це, і називає його на ім'я.

 «Слухаємо тишу разом»

Пропонуємо всім послухати тишу, а потім визначити, хто і що почув. Як варіант, можна зробити короткий вступ до гри і сказати, що у нас удома поселилася фея Тиша: «Хочете по­слухати її пісні? Для цього треба сидіти тихо-тихо і тільки найуважніші зможуть почути». Бажано, щоб під час гри сусіди не робили ремонту і не слухали музики, тобто щоб справді було максимально тихо. Окрім розвитку вміння слухати, ця гра удо­сконалює здатність концентрувати увагу та контролювати своє бажання «щось сказати», коли знаєш, що це невчасно. Важливо не «перегнути палицю» і зупиняти гру, тільки-но ви бачите, що вона починає набридати, а після закінчення запитувати, що дитина почула. Які були звуки (голосні, тихі), де дитина чула схожі звуки тощо.

 «Різні інтонації»

Разом із дітьми повторіть речення «Бегемот танцює ламбаду» з різною інтонацією (радісно, байдуже, роздратовано, весело, сумно...). Але впевніться спочатку, що ваш малюк знає, що та­ке «ламбада»!

«Складемо казку»

З коробки, де зібрані різні картинки (вирізки з журналів, сю­жетні зображення), візьміть по одному малюнку і почніть скла­дати колективну казку. Кожен учасник придумує по 1—2 речення, а в результаті казка повинна мати спільний сюжет. Оскільки у цю гру можна грати неодноразово, вона зазвичай подобається дітям і довго не набридає, радимо завести спеціальну коробку й попов­нювати її новими картинками з прочитаних журналів. Спочатку розповіді будуть досить дивні та незрозумілі, дитині буде склад­но, тому допомагайте (але не робіть усього замість малюка), на­штовхуйте на думку. З часом виходитиме значно краще. Також ви можете бути шоковані тим, яке уявлення про навколишній світ отримав ваш нащадок із телевізійних передач. Намагайтеся не забороняти дивитися все й одразу (ця порада з досвіду батьків, які декілька тижнів «відходили» від шоку). Для гри ви можете ви­користовувати ляльок для лялькового театру чи іграшки.

 «Якби я був чарівником...»

Усі присутні придумують розповіді або казки-мініатюри. Теми ви можете задавати будь-які: «Як би я змінив світ, якби міг усе», «Дощ — це добре й погано», «Найкраща іграшка у сві­ті», «Найсмачніша у світі цукерка», «Якби люди вміли літати».

 «Чарівні порівняння»

Дорослий пропонує порівняти друзів і себе з якоюсь квіт­кою, деревом, звіром тощо. Далі обговорюємо, чому вийшли саме такі порівняння.

 

1
2
3